Нове поняття для суб’єктів державного сектора – ліквідаційна вартість об’єктів. Чи є правила встановлення ліквідаційної вартості основних засобів (ОЗ)? Яку роль відіграє в цьому процесі бухгалтер?

Відповідь можна поділити на два аспекти:

1) розкриття змісту терміна «ліквідаційна вартість» та відповідних вимог законодавства;

2) організація роботи з визначення ліквідаційної вартості, у тому числі участь у цьому бухгалтерської служби.

1. Щодо змісту терміна «ліквідаційна вартість», то в п. 4 НП(С)БОДС 121 надається таке визначення: «Ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку суб’єкт державного сектора очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних із продажем (ліквідацією)».

Тобто в самому визначенні відстежується думка, що бюджетна установа на власний розсуд визначає очікувану суму, яку в майбутньому зможе отримати від ліквідації необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з їх продажем ліквідацією)

(абзац третій п. 1 розд. V Методрекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів суб’єктів державного сектора).

Ліквідаційна вартість визначається установою за кожним об’єктом

• при зарахуванні його на баланс, тобто при введенні об’єкта в експлуатацію
• або коли залишкова вартість об’єкта основних засобів дорівнює «0», за умови відповідності об’єкта критеріям активу, тобто він придатний до експлуатації.

Згідно з п. 5 розд. ІІІ НП(С)БОДС 121 для об’єктів , залишкова вартість яких дорівнює нулю, що продовжують використовуватися, обов’язково визначається ліквідаційна вартість.

2. Що стосується організаційних питань, зокрема участі бухгалтерської служби, то слід зазначити, що відповідно до листа Мінфіну від 07.04.15 р. №31-11420-07-5\12145 ліквідаційна вартість визначається комісією, створеною наказом керівника бюджетної установи. При цьому ні у НП(С)БОДС 121, 125, ні в Методичних рекомендаціях до цих стандартів не визначено обов’язковість погодження управлінських рішень бюджетної установи щодо визначення ліквідаційної вартості з розпорядником коштів вищого рівня або головним розпорядником бюджетних коштів, оскільки цей процес має сугубо індивідуальний характер для конкретного об’єкта бюджетної установи.

Із приводу дій (або участі) працівників бухгалтерської служби щодо визначення ліквідаційної вартості слід зазначити, що жодним законодавчим документом не передбачено таких повноважень, оскільки встановлення ліквідаційної суми за конкретним об’єктом або їх обнуління відбувається не на рівні облікової політики, а на рівні прийнятих управлінських рішень комісії, оформлених первинними документами щодо визначення ліквідаційної вартості конкретного об’єкта ОЗ. Тобто визначення ліквідаційної вартості – це типовий приклад облікової оцінки, а не облікової політики . Зазначеному висновку є підтвердження. Так, відповідно до п. 3 розд. 1 НП(С)БОДС 125 «облікова оцінка - попередня оцінка, яка використовується з метою розподілу витрат і доходів між відповідними звітними періодами.

А в п.1 розд. II НП(С)БОДС 125 визначено, що облікова оцінка може переглядатися, якщо змінюються обставини, на яких базувалася ця оцінка, або отримано додаткову інформацію, чи настала певна подія. Тобто ця норма повною мірою накладається на визначення ліквідаційної вартості.

Єдине, що можна законно вимагати від бухгалтерської служби, – це своєчасне надання інформації керівникові бюджетної установи з регістрів бухгалтерського обліку щодо вартості об’єктів ОЗ зі 100%-вою амортизацією для прийняття ним управлінських рішень з визначення для них ліквідаційної вартості комісією бюджетної установи. Зазначені вимоги можна закріпити в розпорядчих документах з організації бухгалтерського обліку, встановивши в них не лише документообіг у бік бухгалтерської служби для ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, а й навпаки – з бухгалтерської служби до інших структурних підрозділів або відповідної комісії.