Отримайте доступ до більше 2 мільйонів готових рішень, публікацій та оглядів
Оформити
передплату

Життя в Балансі: інтерв'ю з Сергієм Наумовим

Світ позитиву

30.01.2018 323 0 3

1 из 1

– Сергію Михайловичу, як трапилось, що після 21 року державної служби ви стали головним редактором бухгалтерського видання? 
 
– За першим фахом я інженер, кінчив Житомирську філію КПІ за спеціальністю «Автоматика та управління у технічних системах». А в 1998 році – отримав другу вищу освіту в Житомирському інженерно-технологічному інституті, маю диплом за спеціальністю «Облік і аудит». З компанією «Баланс-Клуб» та виданням «БАЛАНС-АГРО» я познайомився ще в 2014 році, коли готував консультації та брав участь у заходах, які проводить компанія.  Уже тоді мені сподобались зрозумілі цілі, які ставлять перед собою засновники та керівники компанії, а їх особистий вклад у її роботу викликав непідробну повагу. І коли виникла необхідність змінити роботу, я у першу чергу подумав про роботодавців, чия діяльність мені по душі та чиї погляди поділяю. Адже я хотів, щоби подальша моя робота приносила мені дійсно задоволення. І уявіть, саме в цей момент мене запросили бути спікером на конференції, яку проводила компанія «Баланс-Клуб».  Як виявилось, бажання співробітництва було взаємним, і завдяки цьому я і обійняв посаду головного редактора одного з видань компанії. 

– Що ви хочете сказати на початку року своїм передплатникам з усіх регіонів України? 

Головне, що я завжди прагну донести у своїх зверненнях до читачів нашого видання, – це впевненість у тому, що все буде добре.
Якщо ви хочете досягти успіху – не можна зупинятись, потрібно розвиватись, йти уперед. І в нашому виданні все націлено саме на розвиток: і консультації, і освітній проект, й усі заходи, які проводить редакція та компанія. Завжди потрібно працювати.  І навіть тоді, коли здається, що все втрачено, – йти до мети. Щось можна втратити, чогось доведеться позбутись, але врешті-решт все буде добре.  Я вірю в успіх сам і передаю віру в реальність його досягнення іншим. А допомагають мені у цьому досвідчені професіонали, мої колеги – редактори видання «БАЛАНС-АГРО», за що я їм сердечно вдячний.

1 из 1

– Судячи по фото, ви справжня команда.

Це дійсно так. .

– А із якої ви родини? ?

Мої батько і мати більшість свого життя працювали на заводі в Житомирі, де я і народився. Ми з моїм молодшим братом росли в умовах, які дозволяли нам розкривати наші здібності: музична школа, гуртки у Палаці піонерів, вихідні на природі, у бабусі з дідусем у селі, доступ до великої бібліотеки як вдома, так і у друзів і колег батьків, спілкування з власними друзями по двору та району, з однокласниками та родичами батьків. А останніх багато, адже мій батько був першим з п’яти дітей у своїх батьків. І приклад родинного спілкування в такій великій сім’ї навчив мене того, що сім’я – то найважливіша річ у житті людини. На жаль, батька вже немає, а мати втратила здоров’я та потребує догляду. Але я довіку буду вдячний своїм батькам за те, що вони навчили мене цінити у житті реальні речі та справжні почуття, цінувати родинні відносини, дозволили мені всебічно розвинутись та знайти вірних друзів. 

1 из 1

– Маєте якісь захоплення окрім роботи?

Я завзятий книгар. Люблю читати художню літературу:  пригоди, мандри, трилери, гумор, фантастику та фентезі. Почалося це захоплення ще в дитинстві – тоді це були Катаєв, Біляєв, Дюма, Уєллс. Тепер користуюсь електронною «читалкою», бо та кількість книг, які я прочитав, не помістилась би у квартирі, де мешкає наша родина. У домашній бібліотеці є і Гаррі Поттер для дітей, і Стівен Кінг для себе, а також багато іншого. Звичку читати намагаюсь привити і дітям, хоча зараз і важко конкурувати з кіно, різними шоу та серіалами. Останніми роками почав займатись фітнесом, адже турбуватися про власне здоров’я не пізно у будь-якому віці. Удосконалюючи своє тіло, водночас отримую задоволення від самого процесу та досягнутих результатів. Ще у вільний час люблю спілкуватись з друзями, у тому числі з якими познайомився завдяки одній онлайн-грі. Погодьтесь, завжди цікаво зустрічатись людям, яких об’єднують спільні захоплення та для яких існують спільні цінності. 

– Як би ви сказали про себе – ви більше «фізик» чи «лірик»?

Я б сказав, що ідеали дитинства і юності мною не забуті. Я й досі залишаюсь романтиком, який вірить у добро та людей. 

– А знайомство з дружиною було романтичним?

 Знайомство з дружиною відбулось під час подання нею звітності підприємця. Так зав’язались стосунки, які дуже скоро переросли у справжні почуття. Довго ми не вагались, уже через півроку одружились. А цього року відмітили «берилове» весілля – 23 роки у шлюбі. 

– Чим займається ваша дружина? 

За фахом Тетяна радіоеколог, але наразі більшу частину свого вільного часу присвячує волонтерству: допомагає безпритульним тваринам міста знайти собі нові родини або хоча б вижити. Напевно, вже і вона не зможе порахувати ту кількість тварин, яким допомогла сама або разом із такими ж, як і вона, захисниками тварин. Вираз «тебе кожна собака знає» – це в буквальному сенсі про мою дружину. І до цієї справи вона долучила всю сім’ю, нашу квартиру ми ділимо не з однією твариною. 

– А відпочиваєте ви разом з дружиною й дітьми чи окремо від них? 

Сімейні стосунки ми з дружиною скріплюємо, проводячи час усією родиною разом, займаючись спільними справами. Зрозуміло, що найкращий спосіб для цього – вирушити у подорож. А ми любимо подорожувати як по Україні, так і за кордоном. У нашому активі – Львів і Закарпаття, сходження на Говерлу і рафтинг по гірській річці, Одеса і спуск до справжніх катакомб, піраміди і Сфінкс, Умань та Буки, Кам’янець-Подільський, Камінне село, інші пам’ятки архітектури і природи та цікаві місця. Не полишаємо планувати подорожі й в майбутньому, поєднуючи їх з відпочинком. 

1 из 5

– Які риси характеру вам подобаються у жінках??

–У жінках мені найбільше подобається впевненість у собі. А для цього жінка має сама вірити у свою винятковість, у свої можливості, розум, вроду та здібності. Впевнена у собі людина викликає повагу до себе, тому що може досягнути будь-яких поставлених цілей, відстояти власні переконання та інтереси. 

– Чи строгий ви батько? І що, на ваш погляд, головне у вихованні дітей?

Я вимогливий до себе та оточуючих, у тому числі й до членів сім’ї. Але із своїми дітьми – сином Максимом та дочкою Ольгою – ми з дружиною поводимось як із рівноправними, поважаємо їх самостійність, почуття, цінності та захоплення. Звісно, не забуваємо і про те, що вони ще діти: намагаємось підготувати їх до дорослого життя, допомогти та захистити, оточити турботою та піклуванням. І це дає результат: діти не ростуть замкненими у собі, гарно навчаються, мають друзів та подруг, у них сформувались власні переконання та бачення, які вони готові захищати з максималізмом, який притаманний юним. Упевнений, що вони не загубляться у вирії життєвих несподіванок. 

– А ви принципова людина? 

Я толерантна людина і завжди намагаюсь все вирішити мирним шляхом. Але іноді зустрічаєшь людей, з якими краще було б і не зустрічатись, оскільки від спілкування з ними більше біди, ніж користі. Наприклад, мене дратують ті, хто каже неправду. Можна пробачити багато що і дати ще один шанс, але якщо людина насмілилась брехати, то ніякі інші стосунки і вчинки вже не змінять моєї про неї думки. З такими людьми намагаюсь припинити відносини як можна скоріше. І неважливо, хто це: жінка або чоловік, дитина або літня людина. 

– Який головний урок ви отримали від життя? 

Я зрозумів, чого в житті не слід робити. Не слід чогось боятися: адже життя дається нам один раз. Не слід відвертатись від проблем і відмовлятися шукати шляхи їх вирішення. Замовчувати недоліки і боятись їх виявлення та неприємних наслідків. Уникати відповідальності, боятись проявляти ініціативу та брати на себе додаткові обов’язки. Не слід мовчати та боятись висказати та захистити свою точку зору. Боятись, що нічого не вийде, не пробувати досягти мрії, щоб потім жаліти усе життя через втрачену можливість. Не слід боятись пробачати, щоб дати людині ще один шанс. Не треба боятись сказати «кохаю», щоб прожити життя щасливим. 
Розповім історію із сімейного життя. У 2015 році ми вирішили піднятись на Говерлу: наші друзі, ми з дружиною і наші діти. На шляху до вершини дочці, якій тоді було 10 років, стало важко підніматись. І ми почали її підбадьорювати та підтримувати, часто зупинялись відпочивати. Були сльози і нерви, було важко знаходити потрібні слова і здавалось, що доведеться повернути назад. Але крок за кроком дочка рухалась далі, й ми зупинялись відпочивати усе ближче та ближче до вершини. Коли ми її досягли, нашої радості не було меж. Так само як і гордості за те, що ми це зробили! А на шляху від вершини назад мене підвела нога, і я не міг швидко рухатись. Тепер вже мені доводилось часто зупинятись. І завжди поруч зі мною залишалась моя донька, коли інші спустились далеко вниз. Наступного дня ми сплавлялись по гірській річці, і нам з сином дістався каяк, хоча до цього ніхто з нас не мав досвіду ані сплаву по річці, ані керування таким човном. Але син повірив у мене, не побоявся і погодився на цю пригоду. Ми отримали синці від ударів об каміння і веслом, одного разу опинились у воді донизу головою. Кілька разів доводилось залишати човен, який потужним водним потоком прижимало до каміння. Але все завершилось успішно і моменти тієї подорожі закарбувались у нашій пам’яті назавжди. З тих пір приклад незламності моїх дітей надихає мене у випадках, коли ситуація здається відчайдушною і начебто немає іншого виходу, крім як опустити руки. Але, зціпивши зуби, ми маємо не боятись і рухатись уперед, незважаючи на біль, на виснаження, на відсутність попереду світла та перемагаючи самих себе. 

– Чи всього ви досягли у своєму житті, чого бажали та про що мріяли? 

У мене чудова родина, кохана дружина та гарні діти. Я працюю із задоволенням над тим, що мені подобається, і з тими, хто мені подобається. Мої друзі мене не підведуть та не зрадять. Іноді я сам запитую себе, чи щасливий я? Напевно, так. Але життя не стоїть на місці й кожного дня ставить перед нами нові завдання, створює нові виклики. Наразі син навчається в університеті, готується отримати статус бакалавра. Для майбутнього дочки потрібно втілити у життя певні плани. А далі підуть весілля та онуки, нові подорожі та враження. Не є застиглими процеси у редакції та в компанії. Тож не зупиняємось і рухаємось далі, не затримуємось у «вчора», а впевнено прямуємо у «завтра». Думаю, це і є моє кредо. 

– Дякуємо за інтерв’ю!

Коментарі до матеріалу